Продавець Інтернет-магазин "Патріотика" розвиває свій бізнес на Prom.ua 9 років.
Знак PRO означає, що продавець користується одним з платних пакетів послуг Prom.ua з розширеними функціональними можливостями.
Порівняти можливості діючих пакетів
Bigl.ua — приведет к покупке
Кошик
361 відгук
+380 (97) 718-55-85
+380 (50) 888-13-73
Інтернет-магазин "Патріотика"

Ритуальний текстиль

Ритуальний текстиль

і ми досі цікавимося значенням вишитих символів на обрядових рушниках, вивчаємо семантику кольору, не пригадуючи часом, як глибоко коріння народних вірувань у значення фарб на текстилі. А ритуальний текстиль донині актуальний під час закріплення сімейного союзу між чоловіком і жінкою. Народні переконання відбилися куди глибше в нашій пам'яті, ніж здається на перший погляд.

 


Рушник у українській культурі
Український рушник вишитий завжди був не просто прикрасою, але важливим атрибутом побуту. Рушники супроводжували людину впродовж усього життя, у сумні та радісні часи. В орнаментах повсякденних рушників зберігаються стародавні захисні магічні символи, образи добра та щастя.
Полотно рушника по споконвічному своєму значенню самоцінно. Прямокутна матерія рушника з різноманітними горизонтальними принтами — символ дороги, де з одного боку світлий початок життя, а з іншого — завершення життєвого шляху. Тому в рушники завертали діток під час народження, прагнучи щасливого життєвого шляху. Мати давала рушник синові в далеку дорогу, щоб він не забував про рідний будинок. Також його дарували новачкам на знак щасливої дороги та швидкого повернення. Кожен життєвий етап людини оберігався своїм рушником. І в кожному разі рушник був розписаний по-своєму — геометричні символи, рослинно-зооморфні візерунки, кольори виготовлення візерунків завжди несли в собі певну інформацію та сакральний сенс.

Хліб сіль


Так рушник «Хліб-сіль» завжди був і залишається тепер символом гостинності, адже саме на цьому рушник підносять хліб-сіль. В Євангелії від Іоанна сказано: «Я є хліб життя; той, хто приходить до мене, ні в якому разі не голодуватиме, і той, хто вірить у мене, в жодному разі ніколи не буде потребувати». Мабуть, тому українці завжди шанобливістю ставляться до хліба та клали його тільки на застелений рушником стіл. А ми й тепер на Пасху вкриваємо кошики з пасками, часом використовуючи справжні великодні рушники.

 


Рушники використовували під час будівництва хати: ними піднімали балки, а потім дарували майстрам.
А традиція перев'язувати хрести для подорожніх збереглася й донині. Частенько можна побачити вздовж дороги такі хрести, особливо на Заході країни.


Звичайно, неможливо обійти увагою важливість використання вишитого рушника на весіллі. Ця тема дуже цікава та вимагає глибшого огляду. Поготів, що сьогодні багато хто прагне Рушники для весілля купити, а в чому найпотаємніший сенс цього підсвідомого бажання сучасній людині не завжди зрозуміло.


Весільні вишиті рушники
Найбільше обрядових сюжетів, пов'язаних із рушниками, збереглося в обряді весільному. З моменту сватання до закінчення весільних ритуалів використовувалося понад 40 різних видів руйнників.
У давнину в кожній родині, де підросла дівчина, була скриня з рушниками. Вишивка була одним з основних занять і для дівчат, особливо довгими зимовими вечорами. Ще з дитинства, дівчаток від 5-6 років привчали до ремесла: прядіння шиття, вишивання. До 13-15 років дівчина мала була своїми руками готувати придане до весілля, зокрема й пошити рушники весільні. Навіть прислів'я таке було: «Як не вміє дівка шити, ткати, вишивати, буде свій вік сидіти в дівках». Вишиті дочкою рушники мати видавала сусідам і гостям. Кожній матері хотілося, щоб пішла селом добра слава про дочку та працьовиту із золотими руками. Але якщо раптом дівчина не хотіла зовсім виходити заміж, вона говорила, що в неї скрині немає, і рушників вона не придбала.

Вместе навсегда


Під час сватання рушники в'язали на руки сватам. На дівочий вечір, коли відбувалося обряд прощання з дівоцтвом, дівчина та її подружки також обв'язувалися рушниками. Молоді стають на вишиваний рушник, який називають ще рушником щастя, адже обереги на ньому мали захищати їх від зла, дарувати приємну долю. Під обрядові рушники родичі молодого клали срібні гроші та пшеницю для щастя й добробуту нової родини. Молоді намагалися стати на рушник весільний одночасно, щоб були між ними мир і любов. Під час обручення (вінчання) старший староста пов'язував руки молодим рушником, на якому був зображений барвінок і пара голубів, що дивилися один на одного.

Сват


Під час входу в будинок батьки привітали молоду пару хлібом-солю і по застеленому рушнику проводили на почесне місце за столом. І ніхто, крім молодих, не міг стати на цей рушник. Над місцем, де сиділи молоді, також висів вишитий рушник.
За найдавнішими традиціями, які згодом відішли в глибоку старовину, наречену на весілля покривали не хусткою, а рушником. Він називався «плат», «димка», «сповивало». Це був довгий рушник, прикрашений на кінцях, а іноді й посередині ткацтвом або вишивкою з переважанням червоного кольору.
На весільному рушнику для молодих обов'язково має бути «дерево життя», яке символізує продовження роду, безсмертя. Кожна квітка — член великої родини, а дерево з трьома гілочками — це батько, мати та дитина. Ще весільний рушник прикрашався:
•    барвінком — символом вічності;
•    гронами калини — жіночим символом краси;
•    дубовим листям і жолудями – знаком мужності;
•    виноградом, що символізує добробут у сім'ї.


Сучасні молоді та гості найчастіше навіть не розуміють усіх глибоких сенсів, які несе в собі ритуальний рушник. Але глибина вірувань через щасливі знаки та символи віддалено відгукується у свідомості, викликає давно забутий швидкоплинний трепет. Традиція весільних рушників, нехай і застосовуваних не в такій різноманітності, сильна й сьогодні. Так купити рушники для весілля з натурального полотна, розшиті за народними канонами, ви можете придбати в інтернет-магазині «Патріотика».


Рушник як родовий оберег
Ще в язичницькі часи, коли наші предки обожнювали природу і вірили, що в лісах у дуплах живуть божества, люди обвішували дупла рушниками та скатертинами. Полотнищами прикрашали будинок, вони ставали і предметами одягу, і вузликами, у яких зберігалася їжа. Навіть найбідніші сім'ї намагалися прикрасити житло багатством вишитих рушників. Рушник був обличчям житла. Він характеризував жіночу працьовитість, майстерність, чистоту. Вони завжди висіли на видному місці, тому кожен гість, зайшовши в будинок, відразу міг оцінити роботу жінок і дівчат, дивлячись на ці рушники.
Як і раніше, сьогодні рушниками прикрашають образи, портрети родичів, дзеркала. судіння вважалося, що вони оберігають житло від впливу ворожих сил. У традиційній українській хаті рушники обов'язково мають бути над вікнами та біля дверей, у кутах, оберігаючи житло від злих сил. Їх передавали як оберег потомкам.


Важливим атрибутом були рушники і на новосілля. Першими до будинку заходили з іконою, хлібом — сіллю на вишитому ручці, мискою зерна, дрібними грошима старші за віком господарі. Після цього господар виходив із дому, благословляв молоду сім'ю на щасливе та довге життя в новому домі. Молоді господарі бралися за кінці рушника, з яким виходив хтось старший за віком, і їх вводили в новий дім.


Рушники найчастіше вишивалися зимовими вечорами, коли роботи по господарству було мало. Рушник виготовився дуже дбайливо, оскільки його не можна прати — у такому разі змивається тонка енергія думок і бажань вишивальниці. Адже кожен стібок вишивки — це закодоване бажання жінки, енергетичне посилання на добробут і продовження свого роду. Нашим прабабусям важливо було мати не просто білу сорочку або рушник. Вони жили в умовах повсякденної виснажливої роботи, всією душею прагнули до прекрасного. Тому часто навіть за тьмяного світла нічника, а іноді навіть місяця, творили дивовижні казкові візерунки. Жінки та дівчата під час вишивання завжди молились або співали народні пісні. Всі їхні думки були просякнуті добром, гарними побажаннями, тому ставали їхні рушники великими оберігами для тих, кому вони їх дарували.


Справжнірушники, створені в найкращих традиціях, з дотриманням усієї семантики кольору, символів і візерунків, представлені в магазині «Patriotika». Тут варто різні рушники купити на весілля: рушник під ноги молодим, на ікони, під каравай, для перев'язування рук молодих.


Але повертаємося до опису традиційних українських рушників. Рушники за своїм призначенням поділялися на побутові, декоративні та обрядові. Від цього залежала їх довжина (від 2,5 до 6 метрів). Побутові рушники виготовляли зі щільних невибілених ниток. Вони могли бути зовсім не прикрашені, вишиті непишним візерунком або виткані кольоровими смужками, мережками. Такими рушниками користувалися під час домашньої роботи — витирали руки, стіл, лави, возилися біля посуду. Ще ними покривали кадку з тістом, хліб на столі. Обов'язково був рушник призначений для гостей. Він висів окремо на видному місці.


Дуже багаті традиції обрядового використання рушників, які супроводжували людину буквально від колиски та все життя. На рушник приймала новонароджене дитя баба-повитуха. Родильний рушник виготовлявся з найтоншого лляного полотна найвищої якості. Вишивався він дрібними вертикальними візерунками вздовж довгих сторін полотна, серед яких обов'язково були «колодки», які схожі на стежку — довгу життєву дорогу новонародженого. Вся середня частина рушника залишалася чистою, незашитою. Баба-повитуха і всі, хто брав участь у родах, щедро обдарувалися рушниками.
А потім дитину сповивали в повивач: на білому тлі вишиті колодки, дороги, а ближче до кінців була замкнута лінія, щоб не чіпало дитини ніщо зле. Самі кінці не обрубані, з торочками, тому що життя тільки починається. Яскраво вишитим рушником прикрашали колиску.


Рушник дарували кумам після обряду хрещення, щоб доля дитини була безпечною і гладкою, ніби «стелилася рушниками». На хрестини для самої дитини виготовляли окремий рушник. Батьки та куми теж обдаровували один одного рушниками.


Усі члени сім'ї мали свої рушники, кількість яких, залежно від багатства сім'ї, була різною. Особливо ретельно декорувалися рушники для дітей, адже вони потребують найнадійнішого захисту від усіляких злих сил. Вишиті рушники для дівчаток («росяночки») були розшиті стежкою. На них звивались візерунки цвіту яблуні, ягодами вишні, понизу — розсип ромашок і незабудок, розділені смугою дрібних листочків барвінку та вишні. У дівочий вік (14-18 років) до цих візерунків додавалися зображення квітів мальви та грон калини.


Рушники для хлопчиків називали «грайликами». На них теж стежкою посередині вишивали орнамент чорнобривцями, волошками з боків, синіми барвінками, а проміж ними — дубове листя. Ще розшивали полотно рушника листям любистока та вусиками хмелю.
З глибокої давнини збереглися візерунки та орнаментика вишивок низинкою (низзю). Візерунки в них побудовані на поєднанні різних фігур, в основу яких покладено трикутник і ромб. Основний прийом полягає в тому, що вишивають цим швом із вивороту.


З рушником мати проводжала сина в дальню дорогу, вимовляючи слова «На, марш, благословляю», що означає — на щасливу дорогу. Такий рушник із оберегами мав берегти дитину від злої долі та нагадувати про рідну оселю, про ласкаві та добрі мамині руки.
Кілька рушників брали із собою в дорогу військові, працівники, чумаки, адже їм доводилося надовго відлучатися від рідного будинку. Рушник у дорогу був різнобарвним, смугастим, і кожен колір являє собою певний символ:
•    червона смуга означає побажання сонячного світла та людського тепла, допомоги в дорозі;
•    зелена — зустрічей із добрими людьми;
•    коричнева смуга — щасливої дороги, синя — чистого неба;
•    жовта символізувала здоров'я й удачу.


Широко застосовувалися рушники у обрядах рільництва, особливо в знакові періоди оранки, сіву та врожаю. Хліборобу в полі давали обов'язково завертали обід у білосніжний рушник. Рушниками скріплювали куплю-продажу домашніх тварин, щоб водились в господарстві. 
З рушником і на рушнику проводили людину в останній шлях. Такі рушники називалися ритуальними, або «траурними», «похоронними», «пам'ятними».

 


Вишитими рушниками (божниками) і сьогодні покривають ікони в церкви. Ними прикрашали житло під час великих свят: накривали столи вздовж і навхрест, на них подавали освячені в церкви продукти, які й освячувалися на обрядових рушниках. Гарний великодній рушник також ви можете вибрати з асортименту «Патріотики». Ці вироби багато декоровані орнаментами та візерунками в національному українському стилі та великодніми символами. Зображення храмів, світлиць, квітів  та зелені витончені й оригінальні, а якість матеріалу та техніка виконання заслуговують найвищих оцінок майстрів.


Орнаменти та сюжети на українських рушниках
Орнаментація українських рушників надзвичайно різноманітна. Однією з характерних особливостей вишивки українських рушників є чітко окреслена її регіональна самобутність у характері, орнаментиці, техніці виготовлення, у кольорі.
Полтавські мають багатющу гаму кольорів — від чисто-білого, червоного до коричневого, синього. Цей край славиться всіма техніками вишивки рушників.
Подільські рушники вишивали геометричним і рослинним орнаментом, де малюнок укладається паралельними смугами, горизонтальними, вертикальними, косими, однією розеткою, а також деревом життя. Тут трапляються рушники, вишивка яких скомпонована з малюнків анімалістичного характеру або малюнків стилізованих жіночих фігур. Часто вводилися елементи у формі геометризованих зображень птахів і риб. Вишивали рушники на Поділлі «гойдалками» і гладдю як основними швами. Стародавні рушники цього краю — переважно одно- або двоколірні, пізніші — багатобарвні.
Волинський рушник оброблюються однією горизонтальною смугою геометричного орнаменту, з переважанням кольорів червоного із синім.


Кожен край, кожне село мали своє неповторне шиття, свої улюблені фарби. Фарби для ниток робили з листя, з кори, з квітів і плодів різних рослин. З листя кропиви та щавлю — зелений колір, з коренів кропиви — жовтий, насіння лободи — синій. Спочатку виготовляли фарбу, а потім у ній кип'ятіли нитки. А щоб колір залишався стійким, не вигоряв і не линяв, нитки запікали в житньому тісті. Червоний колір «бажав», щоб подорожньому завжди світило сонечко; коричневий — щасливої дороги; зелений — щоб не в'яло здоров'я; синій — щоб життя було чистим, як небо, щоб не було шкоди від води; жовтий — символ достатку, успіху.


На Черкащині переважно вишивали червоним і чорним, на Київщині — червоним, чорним і синім, на Полтавщині — ніжними відтінками жовтого та блакитного, або зовсім білим. У вишитих рушниках Київщини, Полтавщини, Чернігівщини переважає рослинний візерунок, розташований вертикально, має вигляд вазона — «дерева життя». Часто під візерунком — горизонтальна орнаментальна смуга вздовж краю тканини. Старовинні вишивки — одноколірні, білі, чорні, червоні або двоколірні з переважанням одного основного кольору: червоні з чорним або синім, чорні з червоним. Велику різноманітність дають вишивки вовною: гуцульські та букові. Візерунки карпатських майстрів і зараз грають усіма кольорами веселки, що шиті низинкою.


Однією з особливостей українських рушників є зображення на них сцен із народного побуту: «У колодязя», «Била жінка за чуба», «Гіля, гуси, до води» й інші, що стало поширеним у всіх регіонах України. Сюжетність зображення, гумористичний характер, яскравість колірних поєднань, легкість виконання хрестовою технікою привертали багатьох майстрів.
Своєрідним виглядом вирізняються кролевецькі рушники, заткані по всьому полю червоними смугами геометричного або стилізованого рослинного орнаменту в поєднанні антропоморними (сюжет «Берегині», матері всього живого та охоронниці вогнища) і зооморфними мотивами.


Вишиті рушники сьогодні
Попри давноту традиції, рушники все ще вишиваються руками. Багато хто і сьогодні намагається купити на весілля рушник ручної роботи, який у своїй символіці та значенні явно обіцяє щастя молодим. На сучасному етапі у виготовленні грушників намітилося два напрями, які існують і розвиваються паралельно. Це, з одного боку, творчість майстрів і художників, що спирається на традиційну спадщину минулого, а з іншого — діяльність звичайних людей, які вишивають для власних потреб, підбираючи на свій смак візерунки.


Дуже поширена по всій Україні так звана рисована вишивка, або «вибиванка». Техніка виготовлення цих рушників полягає в тому, що візерунок попередньо малюють на полотні та вишивають різними типами гладі. Орнамент на рушниках — переважно рослинний. Невичерпна фантазія майстрів вводить у вишивку чарівний світ різноманітних кольорів, бутонів, листочків, ягід у мальовничому й об'ємному трактуванні. Основний художній ефект полягає в гармонії колірних плям, їх масштабності, ритмічному розміщенні. Вишивальниці у своїх роботах досягають дивовижної віртуозності, хоча зайва багатобарвність часто призводить до строкатів.


Рушник пройшов крізь століття. І зараз він символізує глибину безмежної любові до своїх дітей, рідної землі, до навколишнього світу.  У повних сакральних символів рушників відгукується мудрість предків, їх знання про світ зовнішнього та внутрішнього, про душу людську, про космос, буття. Хочеться вірити, що в кожній українській родині є весільні рушники, а може, і трепетно зберігається хоча б один рушник або сорочка, з любов'ю вишиті мамою, бабцею або прабабусею від ниточки до ниточки, колір до кольору. Нехай символ цей ще довго живе в наших будинках як ознака продовження роду, безперервності життя, великого кохання й щастя.

Інші статті

Наскільки вам зручно на сайті?

Розповісти Feedback form banner