Трохи звичаїв та історії українського весілля
Але роль рушників не втратила своєї значущості, залишаючись в пошані нині, як і століття тому. Вишитий весільний рушник під ноги та інші вироби вважаються особливим нагадуванням про предків, культуру, вірування, будучи предметом гордості і обереговым атрибутом.
Етнічними привілеями українських весіль вважалися різні обрядові дії, для яких потрібні певні рушники з сакральними вишивками. Вони дбайливо створювалися молодими нареченими для здійснення сватання, заручин, благословення молодих, а також обдаровування і підношення короваю.
В отдельных регионах Украины существовали различные названия свадебной обрядовости. К примеру, сватовство в Кировоградской области величали взятием/отдачей рушников, в Харьковской просто рушниками, а в Киевской подаванием рушников. В других местностях сватовство именовали обручением. Это был первый обряд свадебной церемонии, имеющий юридическую силу при венчальной процессии. Атрибуты сватовства и знак того, что девушка согласна связать свою судьбу с парнем, были рушники, повязанные сватам или хлеб, который подносился им на рушнике. Выражая согласие принять дар, молвили с добром и от чистого сердца следующие слова: «Спасибо матери и отцу за то, что дитя добрым делам научили. Спасибо девице, что хорошие рушники тонко пряла и с любовью вышивала».
Здавна прийнято було старшому старості зв'язувати руки молодим рушником. Суть обряду – коровай покривався розкішним рушником, а зверху клали руки всі присутні рідні і молода пара. Руки зв'язувалися вишиваним полотном у вузол зі словами старости: «Не вузол зв'язується, а слово». Після цього він розв'язував вузлик, а молода наречена перев'язувала рушниками старостів. Прийнято було, щоб готується до шлюбу дівчина присутніх обдаровувала картинами, вишитими хустками і сорочками. Цим висловлювався шану, любов і працелюбність!
